ОСВІТА І НЕРІВНІСТЬ НАСЕЛЕННЯ: ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКИ Й СУПЕРЕЧНОСТІ

Анотація

У теорії людського капіталу освіта (як і здоров’я) є основним об’єктом інвестицій, що забезпечують підвищення продуктив­ності праці, а отже, збільшення обсягів товарів та послуг, з од­ного боку, і підвищення доходів працюючої особи - з іншого.
Економічне зростання створює передумови для підвищен­ня освітнього рівня населення, але водночас і освіта сама по собі є важливим чинником економічного зростання та формування національного багатства. Зокрема, Е. Денісон довів, що зростан­ня періоду навчання пересічного робітника поясню принаймні 25% приросту середньодушового ВВП.
У суспільній свідомості легітимність нерівності за рівнем освіти є загально-визнаною, тобто такою, що притаманна будь-якому суспільству та існує об’єктивно. Великий пласт наукової літератури з питань соціально-економічної нерівності подає інститут освіти як один з факторів її формування у суспільстві. Новітні дослідження з цієї проблематики акцентують увагу на тому, що рівень освіти справляє опосередкований вплив на добробут людини та її родини і є чинником виникнення або зниження ризику бідності.
Для сучасної людини освіта стає своєрідним «джерелом» матеріальних благ, ще з дитинства формуючи та розвиваючи здатність до праці. Здобута освіта визначає сферу професійної діяльності людини, рівень доходу/заробітної плати, конкурентоспроможність і мобільність на ринку праці та навіть обумовлює вибір місця й місцевості проживання. Мотиваційні чинники до здобуття освіти (у т. ч. освітньої спеціалізації та освітнього рівня) стають більш прагматичними, орієнтованими на зовнішні елементи достатку (можливість отримання більшого доходу, професійно-кар’єрне зростання, набуття кращого та/або престижного соціального статусу, матеріальне забезпечення нащадків, відтворення соціально-культурного капіталу сім’ї).